Замок в Висічці, фото початку ХХ ст.

	О поле, хто тебе засіяв конячими кістками, або Пам'ятник сільському невігластву.

Карта

Карта

Координати: 48°47′31″ пн. ш. 25°59′33″ сх. д.

Село в двох-трьох кілометрах на південь від Борщова. Принаймні, так стверджують карти. Насправді кілометрів з 4 буде - причому по будь-якому з двої існуючих шляхів. На вибір польова дорога, що починається за Верхняківцями, або через Борщів, а потім повз здоровезний став, на якому водяться чорні чаплі (сама бачила!) та догори до замку. В принципі, близько першої години у Висічку ходить жовтий автобусик, але набивається туди стільки народу, що задоволення від їзди ви не отримаєте. Тому у Висічку 26 серпня 2004 року ми йшли пішки, лісом, підбираючи гриби, що вряди-годи траплялися дорогою. Було класно.

Надзвичайно мальовничі місця тут: вкриті лісами пагорби, Нічлава, озера... Хвилююче-хвилястий рельєф околиці найкраще роздивлятися з замокової гори - біля руїни костелу або поруч зі збереженим фрагментом східного муру.

В цій місцині розташовано кілька санаторіїв, сама особисто бачила "Лісову пісню" недалеко озера. Мене давно переслідувала мрія скупатися там якось. Збудеться, сподіваюсь. Але в серпні вона не матеріалізувалася: занадто заросли ряскою береги ставу. Та ми не про купання, еге ж?

На 1998-1999 роки кілометрових карт у мене ще не було, тому більшість назв "озамлених" населених пунктів згідно з книжкою О. Лесика я локалізувати не змогла. Тим більша була радість раптово, незаплановано знаходити на своєму шляху руїни старовинних фортець. Саме так було з Кудринцями, так сталося і з Висічкою. Каньон річки ліворуч, розвалений костел з гніздом лелеки праворуч, і раптом на високому пагорбі, прямо перед тобою - ні, це не помилка, все вірно - башта справжнього замку. Ностальгуючи, жалкуєш найбільше, що такі несподіванні відкриття робляться все більш рарітетними.
Що ж до замку в Висічці, то це, певно, найстрашніший приклад СУЧАСНОЇ людської безгосподарності, неуцтва та безголов‘я. Але про все по порядку.

	Крихти з історії замку

Про долю Висічки, яка в польських джерелах образливо називається Висучкою (Wysuchka), в перші столітття існування поселення майже нічого невідомо. Хіба от те, що тут був оборонний замок, невідомо ким збудований. "Батько" галичанського краєзнавства, Олександр Чоловський, припускав, що твердиня походить з початку XVII століття. Логічно: приблизно того ж часу маємо замки в Кудринцях чи Новосілках, які розташовані неподалік від Висічки.

На високому узгір‘ї, недоступному з трьох боків, оточеному з заходу і з півдня протоком Драпака, що впадає в Нічлаву, й зараз видніються розвалини двох веж. Найбільш похилою була східна сторона замкової гори, укріплена підпорною стіною з тесаного каменю. Замок був нерегулярним в плані, чотиристороннім, з чотирма кутовими вежами. В‘їздна брама знаходилась з напільної північної сторони. Великою твердиня не була, в боях і війнах особливо не відзначилася.

Відомо, що в 1672 р. замок захопили турки, але вже в 1675 р. тут із залогою перебував Ян Собєський. З часом замок був занедбаний і поруйнований, кому він належав аж до австрійських часів, все так само невідомо. В кінці XVIII століття маємо нарешті зхадокументованих власників Висічки: Андрія, а потім Константа Шимановських.

Близько 1800 р. Висічка переходить до посла галицького сейму Тадеуша Чарковського гербу Абданк (1754-1825). Відомо, що сину пана Тадеуша Цирілу (Cyryl, 1797) належали також сусідні села Пищатинці, Стрілківці і Вовківці. А ще він мав дружину Марію Феліцію з роду Голейовських (1805-1893). Дітей не мав. Пані Марія Феліція пізніше всиновила хлопчика Тадеуша з родовим прізвищем Чарковський (1850-1945). Пані була непоганою господинею, розжилася ще на Верхняківці, Перейми і Вікторів, площа її ординації складала 6000 моргів. Але поки ми поговоримо про господарювання Марії Феліції -кілька слів про долю роду. Син Тадеуша-молодшого Цирил (1885 - арештований 18 вересня 1939 року, на наступний день після переходу Західної України під юрисдикцію СРСР, подальша доля невідома) в 1937 р. переписав Висічку з

з околицями до свого сина, Цирила Марії, ротмістра 14 полку язловецьких уланів. Пан улан був останнім власником села. Він помер в 1988 р. в Квінследі, Австралія.

	Як з замку народився палац

Отже, Чарковські отримують Висічку - і бонусом місцевий прямокутний замок з чотирьма кутовими вежами. Жодного його портрету, ані вербального, ані живописного, Історія не вберегла, але можна здогадуватись, що станом на 1800 рік фортеця була майже ціла. Спочатку Чарковські мешкали в житлових приміщеннях замку, хоча вже Цирилу І такі покої перестатли здаватися затишними. Він частково розбирає старі приміщення, частково добудовує нові. Сталося це ще до 1831 р.

В борщівському альманасі "Літопис Борщівщини", щоправда, подавалмися інші відомості: в 1820 р. власниця Висічки Марія Голейовська-Чарковська перетворила зруйнований будинок на території замку в чудовий житловий палац, причому палац було прибудовано до південно-західної вежі фортеці. Два нижніх яруси зберегли свої первісні розміри, а два верхніх – з зубцями нагорі і неоготичними вікнами – добудували з цегли.

Якщо виходити з стилістичних особливостей палацу, відомого з поштівок, то дата 1820 здається цілком ймовірною. Хоча й десятиліттям пізніше неоготика все ще могла затриматися на Поділлі: провінція, мода спізнюється - але й пізніше покидає ці терени.

Роботи над реконструкцією були призупинені в 1831 році через польське повстання, та продовжилися вже наступного року. Процесом керував будівничий на прізвище Войцеховський. Новий палац стояв акрат на місці старого, виростаючи з двохрівневих пивницб свого попередника.

В 1900 р. або в 1901 р. палац пережив пожежу. Ц. Чарковський наказав розібрати замкові стіни і в‘їздну браму, а також засипати рови з напільної сторони. Сам палац було відбудовано, хоча й з меншим розмахом. Швидше за все, було проведено конкурс, бо під 1905 роком значиться публікація одного з можливих проектів відбудови споруди. Замком цікавився навіть відомий архітектор Теодор Тальовський, мріючи зробити ту неоготичний палац. Та ані його проект, ані опублікований в 1905 році не були реалізовані. Палац відбудували в попередніх формах, а східну стіну, яка завалилася, просто розібрали, через що парадний фасад став дещо асиметричним.

В 1910 році інтер'єри споруди пережили грунтовний ремонт. На жаль невідомо, як виглядав замок до пожежі, але після реконструкції покої мали побілені стіни і паркетну підлогу. Їдальня мала дубові панелі. Печі та каміни вціліли ще з палацу-попередника, як і деякі меблі.

В часи Першої світової війни через Висічку туди-сюди ганяли військові загони, але палац практично не постраждав. Він так високо, до нього так довго лізти... Ну його. Хоча ті мародери, що не лінькувалися, таки винесли зі споруди дещо з цінних речей.

Відомо, що в 1939 р. найбільший зал палацу прикрашали велика бронзово-кришталева люстра і мисливські трофеї. Сходи в палаці були дерев'яні. Був великий стіл в слиті Людовіка XVI, чотири італійські мармурові статуї метрової висоти, які символізували пори року.

В бібліотеці висіла ітталійська дерев'яна і позолочена люстра в стилі бароко. До 1914 р. в цьому приміщенні зберігалося кілька тисяч книжок з XVIII i XIX століть, загалом французькою мовою, багато краєзнавчої та геральдичної літератури, а також книжок по конярству. Белетристика була польською, німецькою і французькою мовами. Була й енциклопедія Дідро, датована XVIII ст.

В великому салоні висів гарний кришталевий світильник і було два каміни з рожевого мармуру. Вмебльовано помешкання було автентичними меблями епохи бароко, накритими гобеленами.

Під час пожежі найбільше постраждала бальна зала - пізніше її навіть не відбудовували.

Стіни палацу прикрашали родинні портрети в сарматському стилі - атакож сучасні мешканцям маєтку. Було также шість великих полотен Войцеха Коссака і Яна стикі, повэязаних з Панорамою Рацлавіцькою (відомим відтворенням стародавнього Львова в, як сказали б зараз, 3D стилі). Було два мармурових погруддя: Марії Феліції та Віктора Ославського. Ще серед колекції вирізнялися чотири вартісних японських вази, оздоблені сріблом і золотом, висотою в 70 см кожна. З Франції приїхали у Висічку численні бронзові скульптурки XIX ст. Порцелянових сервізів була ціла колекція, з якої вирізнявся найбільший, позолочений і прикрашений родинними гербами, на 48 персон. Севрська порцеляна, 1830-ті - неабищо. А ще кришталь Баккара тощо.

До 1939 року в Висічці зберігалася велика колекція ст аровинної вогнепальної мисливської зброї.

Навколо палацу лежав парк площею в 50 моргів. Тта гуляли в ньому нечасто: досить вже незручна для прогулянок була ця ділянка на схилі замкової гори. Зараз там ростуть сосни - і запах увечері неймовірний.

	Як помирали палац і замок

В 1939 році, як тільки ці землі відійшли до СРСР, палац було пограбовано, він швидко став руйнуватися.

Палац до наших днів не зберігся – його просто розвалили. Лише кам‘яний фундамент виглядає із землі на висоту 1 м. та де-не-де збереглися підвали. Від чудового парку навколо палацу не лишилося і деревця – гола гора, на якій місцеві хлопчаки грають в футбол.

В 1991 р. Глибочецька сільрада прийняла рішення про знищення вежі замку (!!). Мотивували цей вандалізм тим, що вежа в аварійному стані і може завдати шкоди людям (!). Швидко закинули на старі мури міцні троси, тракторами потягнули – і готово. Тепер задоволені усі – і кошти на реставрацію виділяти не треба, і у кабанчика нове житло з древнього каміння...

16 червня 2008 року про історію зруйнування вежі розказали мені дітлахи, що пасли на замчищі корів.

Так от: в Висічці гуділо весілля. Так гуділо, що одному з гостей з башти на ногу впав камінь.

І ЦЬОГО БУЛО ДОСИТЬ.

Помста людей Природі і архітектурі.

Іноді шкодую, що я не матюкаюся.

На сьогодні збереглась лише масивна південно-східна 6-гранна двоярусна вежа. Збудована вона з пісковику на розчині з вапна. Висота її приблизно 10 м., ширина однієї сторони 5,3 м., а товщина муру - 1,6 м. Бійниці прямокутні, з лучковими перемичками з тонкого вапняку. Первинну форму зберегли бійниці нижнього ярусу, бо бійниці верхнього розтесані у прямокутні вікна. Перекриття між ярусами було дерев”яне, тому не збереглося. Зі східної і південної сторін вежа у своїй основі укріплена кам”яною стіною. Стрільниці на рівні першого ярусу зберегли свою первісну форму, а на другому перебудовані у вікна розміром 1,5 на 1,7 м.

На відстані 84 м. від цієї вежі знаходяться нещасні залишки південно-західної вежі. Вона була меншого розміру, ширина однієї сторони становила 4,3 м. Видно, що вона була оштукатуреною. Її два верхні яруси на збережених фотокартках виглядають вкрай привабливо і нагадують обрисами башти Червонограду: добудовані у першій половині ХІХст. за пануючою тоді моди на готику, вони мали у завершенні зубці та неоготицькі вікна. Ех... Тепер від цієї вежі зберігся тільки мур на висоту першого ярусу. Можна зайти всередину нижнього ярусу, подивитись на напівциркульні перекриття стеліз розпалубками над трьома маленькими прямокутними бійницями.

На відстані 118 м. на північ від південно-східної вежі із землі виглядає округлої форми кам‘яний фундамент. Це залишки північно-східної вежі. Між цими вежами, по самому краю узбіччя, зберігся фундамент оборонної стіни (його видно на панорамному фото Висічки поряд у галереї).

Територія, віддана зараз під футбольне поле, а колись - під замок, величезна. Можливо, господарі твердині і не використовували весь пагорб, та їх нащадкам здалося, що без прегарної башти з місцевих футболістів скоріше вийдуть марадони та блохіни. Шкода... Замковою горою гуляють коні - білі та гніді, гарні, вгодовані. Тут же, поруч, на землі де-не-де трапляються конячі ж кітстки у великих кількостях. Кругообіг коней в природі...

	Інші пам'ятки Висічки

Недалеко від замку стоїть забутий всіма напів-згоріла ампірна капличка, яка слугувала родовою усипальнею Чарковських і була частиною палацово-паркового ансамблю. Вхід до каплиці прикрашено портиком з двома парами тосканських колон.

Роман Афтаназі припускає, що споруда була перебудована з замкової башти. Може бути - в неї й справді стратегічно-прекрасне місцеположення: над мальовничим урвищем. але в такому разі площа замку робиться НУ ДУЖЕ великою. Хоча...

Вхід до костелу чомусь перекривають важкі пута: можливо, це в них, у Висічці, така традиція: все їм здається аварійним та загрозливим для життя подорожуючих? Тим не менш, підійти до костелу при бажанні можна, як можна і глянути в шпарину у дверях, та навіть пролізти всередину: нутрощі повністю зруйновані, лише рештки гарного нео-готичного вівтаря збереглися на стіні. Колись цей вівтар прикрашав олійний образ святого Цирила (Кирила) з дещо неканонічним підгрунтям: насправді образ був... портретом Цирила Чарковського, вбраного в білу мантію і з лілією в руці. Художник навіть вусики та бакенбарди пана лишив за модою ХІХ столітя, хоч як це й не відповідало часам, коли жив святий. Автором роботи був анонімний французький художник.

На костелі вже давно звили своє гніздо лелеки - і незадоволено цокають, коли хтось нипає по завалам даху в храмі. Під ноги дивитися обов'язково: склепи Чарковських були в крипті усипальні, яка була частково видобвана в скелі.

Погляньте вниз, на панораму ланів навколо: вона неймовірна.

У Висічці є ще одна пам‘ятка архітектури, що розташована пліч-о-пліч з костелом – гуцульська церква Миколи з 1763 р. Зупинимося й біля неї. Храм дерев‘яний, кам‘яний бабинець було добудовано до нього пізніше, на місці прото-бабинця з дерева. Нава і апсида квадратові у плані. Апсида менших розмірів. Нава має зімкнутий зрубний дах на світовому восьмирику, перехід стін у який зроблено за допомогою плоских парусів. Опасання знаходиться на фігурних кронштейнах на висоті 1,5 метра. Пам'ятка - характерний зразок подільської школи дерев'яної архітектури, але повірити в це важко: дзвіниця в блясі, храм в блясі + з якоюсь мурованою прибудовою під шубою. Несмак і убогість.