Кам'яна Успенська церква в Трибухівцях (1926) по-хорошому вражає масштабом.

Костел в Трибухівцях

Карта

Широта 49.04, довгота 25.46.

Велике село (понад 4 000 жителів), східне передмістя Бучачу. Кордони райцентру і Трибухівців стереже перший бучацький трактор, а корпуси місцевого технікуму стоять і в селі, і в місті.

Жителі Трибухівців славляться на півдні Тернопільщини своєю затятою грою в футбол: довелося слухати захоплену оповідь про те, яка сильна місцева команда і які вона проводить чемпіонати з командами навколишніх сіл. А в листопаді 2009 р. я й сама бачила афішу футбольної гри поблизу трибухівського будинку культури. :о)

Річка Вільхівець тут розпливається ставами, нa яких гелгочуть нервові білосніжні чайки. Село на Вільхівцю виникло не пізніше 1761 р. – саме тоді зафіксована перша згадка про Трибухівці.

Тридцять років село було надзвичайно дружнім – з 1961 по 1991-ий. Так і називалося «Дружба» - хоча й не було в Трибухівцях нічого крамольного, хіба якісь м’ясні асоціації.

Нічим особливо примітним село не відзначається лише на перший погляд, на погляд з вікна машини чи автобусу по дорозі до Бучачу: ну каплички, ну хрест про відміну панщини, ну старий цвинтар, де виділяється високий хрест на могилі отця Лушпинського, ну пам'ятник визволителям у скверику...

Хіба от костел при дорозі – і правда дуже фотогенічний, з невеликою башточкою на головному фасаді, з контрфорсами. Кам’яний храм Матері божої Неустанної Допомоги зводили довго: з 1904 по 1923 р. До цього в селі був інший храм, Успенський костел (освячений 14 серпня 1763 р. архієпископом Вацлавом Сераковським). Певно, старий храм вже не вміщав всіх католиків поселення – відомо ж, що перед Першою світовою війною їх нараховувалося понад тисячу.

Храм повернули католикам Трибухівців у 1992 р. Всередині я була двічі, але все якось без фотоапарату. Хоча нічого старовинного там немає – симпатичний неоготичний вівтар, ряди крісел з кінотеатру, образи на стінах.

На одному з сільських цвинтарів стоїть _дерев'яна_ церква Благовіщення Пресвятої Богородиці. Каталог В.Слободяна про такий храм нічого не чув, а Вікіпедія дивовижним чином датує скромну, затягнуту повністю в бляху споруду чомусь аж антикварними XVI-XVII століттями. Можливо, в той час в селі згадується первісна дерев'яна церква? Теперішня туристам навряд чи буде цікавою: вони, ці туристи, шукають ДЕРЕВ'ЯНІ храми, а за бляхою ходять в будівельні супермаркети, а не на сільські цвинтарі.

Інша справа - кам'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Зведена зі схожого теребовлянського червоного пісковика, що й місцевий костел, вона й віком не дуже від римо-католицького храму відрізняється: її закінчили будувати у 1926 р. Масивні огорожі і міні-ставок біля альтанки з дешевою штампованою статуєю поставили вже в роки українскьої незалежності, але навіть ці не зовсім витончені прибудови не псують загальне враження від величного, монументального храму. Храм по-хорошому вражає.

	Tе, чого вже нема: палац

Вид палацу в Трибухівцях. Фото - до 1914 р.

Відомо, що в першій половині ХІХ ст. Трибухівці належали вірменській родині Кристофовичів (Krzystofowiczow). Близько 1890 р. село придбав Корнель Городиський гербу Корчак (помер в 1898 р.). Так-так, той самий, що володів Колиндянами. Від нього село перейшло до сина, відомого портретиста Францішка Городиського (Franciszk Horodyski, 31.03.1871-28.09.1935). Останнім власником маєтку (519 га землі, ставок) був син художника, Корнель Городиський (народився в Трибухівцях 11.09.1904, помер в квітні 1940 р. в Старобільську або Катині, є ще така версія, що його в 1939 р. вбили ОУНівці, але в це я дуже слабо вірю). В Трибухівцях народилася і дочка Францішка, відома польська скульпторка Ядвіга Городиська (1905-1973), яка після Другої світової війни працювала у Кракові.

Чималий показний палац в неоготичному стилі Городиські звели в Требухівцях, скоріше за все, наприкінці ХІХ ст. Споруда наїжачувалася коминами та башточками, хоча була цілковито мирною. Я можу довго переписувати з 7 тому "Дій резиденцій на давніх Кресах..." Романа Афтаназі архітектурні подробиці, але, думаю, це зайве. Краще побачити все на картинці.

Умебльовано палац було меблями в стилі Людовіка XVI. Художня збірка бахвалилася творами улюбленого мого Юзефа Мехоффера, Теодора Аксентовича, Войцеха Коссака, пейзажиста Юліана Фалата та інших.

Палац - і це зрозуміло - стояв у ландшафтному парку. Що зараз на місці колишнього маєтку, я не знаю. Відомо, що в 1944 р. палац було підірвано. В 1957 році рештки споруди повністю розібрали.