Фотосесія від 29 квітня 2010 року. Красуня.

12 cічня 2009 року. Реставрація повним ходом.

А ось і бойовий ярус.

	Хрестоматійна старовина під загрозою.

Так було сторіччя тому.

 Карта

Ця красуня могла зникнути з карти пам'яток України. Радянська епоха була досить жорстокою де церкви-воїна, а реставраційні роботи в 2000-х роках - занадто довгими і непевними. Та зараз ситуація потроху змінюється на краще: на трасі Житомир-Чернівці стоїть вказівник до церкви-фортеці, сама споруда має новий ґонтовий дах, за станом будівлі наглядає священик. 

А були ж побоювання, були... Я писала: "Фотографії церкви від січня 2009 р., на жаль, актуальні і на листопад-2009. Центральна частина храму так і не була накрита. Добре, що літо було посушливе. Часті осінні опади причинили зволоження унікальної споруди на всіх ярусах, зафіксовано тріщини на склепіннях і стінах церкви. Тепер Сутківцям потрібно не кілька тисяч гривень на встановлення гонту, а значно більша сума на просушування і укріплення пам'ятки. Соромно".

Я побувала в церкві знову 29 квітня 2010 року. Всередині й справді багато вогких плям на стінах. Біля тимчасового фанерного вівтаря - тріщина в стіні. Непокоять і нервюри над вівтарем.

Храм знову діючий, свого священика в Сутківцях немає - тож молоденький батюшка приїздить з Ясенівки. Віруючих небагато. 1 травня 2010 р. в храмі перебувала якась "чудотворна" ікона, яка їзила Україною у турі. :)

Добре, тепер докладніше про Сутківці.

Село приблизно в 5 км. від Ярмолинців (по прямій - якщо ви пташка. Дорогами - ну або нашим бездоріжжям - беріть кілометрів 6-8), на річці Ушиці. На трасі Чернівці-Житомир, проїхавши Ярмолинці, побачите вказівник на Сутківці - це перший поворот направо з Ярмолинців. Село має пишатися своєю Покровською церквою - важко знайти книгу з мистецтва України, а чи хоча б шкільний підручник з історії без репродукції цього храму. Зараз важко повірити, але в 1960-ті роки церкву на повному серйозі хотіли виключити з реєстру пам'ятних споруд України. На щастя, такого вандалізму не допустили навіть у ті роки.

В 2006 році з'явилися повідомлення про те, що в Сутківцях планують влаштувати архітектурно-історичний заповідник. Планувалося, що реставрація закінчиться у 2008 році (насправді вона тривала до весни 2010 р.). Держава виділила 900 тисяч гривень на реставрацію храму. За проектом архітектора О.Пламеницької було відроджено старі форми дахівки. Планувалося вкрити її черепицею, до речі, хоча керівник робіт, Микола Чорний, і проти такого: каже, з черепицею мороки багато, і чистити її доведеться часто, і недовговічна вона. В результаті вкрили гонтом, що теж чудово і більш автентично для Поділля. 

Почищено й бойовий ярус святині - звідти вивезли 120 (!!!) машин сміття - гумус і інші неприємності, які осідали там протягом десятиліть. В січні 2007 року йшла повним ходом реставрація стовпа, на якому фактично церква й тримається - фото цього шедевру середньовічної інженерної думки є в галереї праворуч.

В Сутківцях планувалося влаштувати також кафе і готель - адже навіть в райцентрі, Ярмолинцях, немає жодної можливості заночувати туристам. Та з цим поки що туго. 

А ще подейкують, що якась турецька кампанія зацікавилася відродженням... сутківського замку! Начебто планують його відбудувати, все як має бути - чотири вежі і стіни. (Поки що, нагадаю, є одна вежа, рови і зламаний зуб ще однієї вежі - все).

	ЗАМОК

В Сутківцях є не лише церква.

І Сутківці, і Ярмолинці свого часу належали до одного роду й мали оборонні замки. Зберегти до наших часів хоть щось з тих часів пощастило лише Сутківцям. "Повинен залишитись тільки один" (С)? Без коротенького екскурсу в історію сусіднього райцентру нам не обійтися.
Ярмолинці стають відомі з 1407 р., коли цю місцевість король Владислав-Ягайло дав якомусь Ходькові “за його вірну службу - на вікі вічні йому, і його дітям, і його намісникам” з обов‘язком служити “копієм і двома стрільцями”. Син Ходька Олехно (Олександр) здобув 1455 р Магдебурзьке право для Ярмолинців. Онуки Ходька, шляхтичі середньої руки, поділилися маєтками: один з них - Дахно - залишився власником Ярмолинців і став називатись Ярмолинецьким, а другий, Федір, одержав суміжне село Сутківці і став, зрозуміло, Сутківським.

Ю. Сіцинський, відомий дослідник подільських старожитностей, припускав, що місцеву твердиню звів Федір Олехнович Сутківський ще в І половині XV ст., на що вказує однаковий спосіб кладки мурів як замку, так і церкви. Замок, скоріше за все, було збудовано на місці більш давнього, дерев'яного. Село лежало якраз на горезвісному Кучманському шляху, тому фортеця була тут конче необхідною - і просто змушена була стати мішенню для татарських набігів. Так, 1567 року фортеця була знищена, але невдовзі відбудована. Останні перебудови замку виконав 1623р. Олександр Балабан, одружений з останньою з Сутківських Варварою (Барбарою).

Руїни фортеці лежать на горі, що виходить хребтом над Ушицею, та захищені з обох боків стрімкими узбіччями. Пройдіть трохи від церкви вздовж річкового каньону - і невдовзі ви побачите башту замку на протилежному березі.

Площа квадратового замку невелика, бік квадрату - 60 м. На кожному з чотирьох рогів свого часу була башта, але з них до наших днів збереглася лише одна, північно-західна, хоча до Другої світової війни руїни складалися з двох башт. Від другої зараз лишились лише фрагменти фундаментів. Башти були п‘ятигранні, в плані квадратні з стороною 15м., з одним зрізаним рогом, яким башта прилягала до замкового кута. За лінію оборонних стін башти виходили на 8 м. Товщина мурів була близько 3 м., товщина стін башт - до 3,5 м.

З тих сторін, з яких замок був не захищений самою природою, було вирито широкі (15 метрів) рови. Збережена башта колись була триповерховою, в нижньому поверсі на широких боках було по 2 амбразури, на другому поверсі по три, а на третьому - знову по дві. В‘їздна брама була в центрі північно-західної куртини. Невідомо, якою була забудова території замку.

В кінці XVII ст. твердиня втрачає своє оборонне значення і починає руйнуватись. В збереженій башті зараз всередині завали сміття, навколо порпаються сусідські кури. Крім башти, до наших часів дійшли фрагменти мурів, також просліджуються залишки мосту, який вів через рів до замку.
Є багато легенд про Сутківську твердиню. Так, розказують, що на замчищу на горі біля башт у великі релігійні свята можна побачити багато людей в білих опанчах та кожухах. Особливо часто їх бачать начебто на Великдень, тоді навіть можна почути під землею дзвони, якщо прикласти вухо до землі. Говорять також, що ці видіння дано побачити лише щасливій та чистій душею людині.

	ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА

У квітні 1999 року.

 Треба ж сказати кілька слів про історію Покровської церкви, ну треба ж? Стоїть вона на сусідньому горбку, посеред села. Проїхати та не зауважити її неможливо: ця споруда дійсно унікальна, до того ж розмістилася обабіч головної сільської дороги. Проїхавши майже через всі Сутківці, повз ферми та будівлі сільради, зупиняєтесь біля пам‘ятника загиблим під час Великої Вітчизняної війни, якраз поруч з сільським магазином - і з храмом.

Фактично сутківська церква - справжній невеликий оборонний замок. Збудовано храм 1467 року. У плані споруда має вигляд рівнораменного хреста з заокругленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестового плану стоять три муровані абсиди, схожі на замкові башти з амбразурами, а на четвертому кінці до 2008 року стояла псевдо-російського стилю дзвіниця, знизу мурована, зверху – дерев‘яна. Храм змінив свій вигляд на псевдо-російський під час реконструкції 1903 р. Саме тоді було втрачено ґонтовий стрімкий середньовічний дах (його видно на старих світлинах храму), замість якого надбудували псевдо-російську баню. Зараз в храму відновлені історичні форми даху.

Храм двоповерховий: на першому поверсі міститься власне церква, а верхній поверх мав оборонне значення. На бойовий ярус я мала змогу вилізти двічі, коли храм реставрували. 

В центрі храму знаходиться великий стовп, на який спираються чотири склепіння, по одному на кожному кінці хрестового плану. Кожне склепіння схоже на ковпак з шістьма ребрами. Кожна абсида має по невеликому круглому вікну з гратами, а на західному боці містяться двері. Нижче вікон у кожній абсиді було по три амбразури, але свого часу їх замурували. В січні-2007 під час реставраційних робіт було виявлено сліди старих фресок біля входу до святині.

На верхньому поверсі в кожній боковій апсиді міститься по п'ять бійниць, а по верху муру йде широкий гзимс з арками на кам‘яних кронштейнах, в цих арках теж були бійниці, зараз замуровані.
Кожна башта церкви-фортеці вкрита конусовим дахом. 

Церква збудована з вапняку на цементі, склепіння складено з широкої цегли з повздовжними жолобками. На одному з дзвонів є напис слов‘янською в‘язью, а в церкві при вході, ліворуч – кам‘яна могильна плита Івана Васильовича Сутківського.

	Панорама села Сутківці, квітень-2010.

Панорама села Сутківці, квітень-2010.

	Каліостро в Сутківцях?

А от уявіть собі! Він був, а ви ні. Не соромно?

Про те, що в подільському селі ймовірно бував цей граф-шарлатан, я дізналася з достатньо приперченої романтизмом книжки Здзіслава Скрока "Podolska legenda".  Ну, Каліостро в даному випадку виступав локомотивом іншого прізвища, значно менш відомого - Гребінки (Граб'янки). 

Бернард Граб'янка, галицький ловчий, на початку XVIII ст. переїхав з рідного Мазовша на Поділля, де й помер у 1737 р. Онук його, граф Тадеуш (1740-1807), лівський староста, став чи не найдивакуватішим з усіх представників роду Граб'янок. Був масоном, мартиністом, ілюмінатом (оце коктейль!) і - як пише З. Скрок - "фантастом". Мав гарну освіту і гострий розум, мріяв про реформи і переустрій світу - і домріявся до релігійного і політичного містицизму. Метою бачив зовсім вже щось дике - хотів заволодіти Палестиною, Сирією, Туреччиною і частиною Африки. У французькому Авіньйоні утримував власним коштом не лише дім, а й храм, при якому діяла секта Нового Ізраїлю (1788). Секта мала чимало прихильників - і серед аристократів, і серед простолюдинів. Граб'янку поетично - як "падшого ангела Поділля" - описав у своїй останній книзі польський письменник Єжи Сєверський - і прирівняв свого героя до філософа-містика Сведеборга. Граб'янкове життя і смерть у петропавлівській фортеці - тема ве-е-е-еликого окремого матеріалу (треба подумати над цим), але нас цікавить наступний факт: саме на запрошення графа-дивака в поділсььких маєтках Граб'янки побував інший дивак, більш знаний - Каліостро. Граб'янка мав титул графа Сутківського, та маєтків мав до біса (скажімо, в  Райківцях недалеко), тож Джузеппе Бальзамо міг мешкати як там, так і тут. Все-таки хочете містики? Процитую великого її знавця В. Єшкілєва:

За свідченням Садик-паши, Каліостро, перебуваючи в Україні у 1789-1790 роках, склав для місцевих вільних мулярів, що підпільно протистояли монархії Романових, проєкт «Республіки світла» – польсько-української федеративної держави (унії), таємним урядом якої мали стати тамплієрські ложі Суворого Чину (3), засновані подільським шляхтичем графом Т. Грабянкою у власних маєтках – у селах Сутківці, тепер Ярмолинецького р-ну (1775), та Остапівці, тепер Городоцького р-ну (1788) (див. Ходоровський М. Масонство і Україна, Київ. – 2004, с. 93).

Саме у Сутківцях жив деякий час таємничий Верховний Маґістр Каліостро, Верховний Ієрофант Мемфісу 96 градусу. Для Грабянки він видобував «філософський камінь» та еліксир вічної молодости, а також на прохання графа розробив для майбутніх українських лож особливий ритуал «Непереможного Скіфського Сонця» (инша назва: «Великий Царський ритуал Атаґарзіса – Великого Скіфа») у 14 градусах (4). За деякими поважними свідченнями, сьогодні у цьому ритуалі успішно та плідно працюють чотири Капітулярні Філософські ложі українських вільних мулярів. В епоху Садик-паши таких лож було більше 20 (про перебування Каліостро у Сутківцях див. Bakounine T. Le repertore biographique des francs-macons russes. – Paris. – 1967).

Можливо, Садик-Чайковський був пов’язаний з містичною традицією ритуалу «Великого Скіфа». Він повідомляє, що читав Конституцію «Республіки світла», написану рукою самого Каліостро французькою мовою. Він також повідомляє, що цей документ є найбільшою та найшанованішою святинею Великої Ложі ритуалу Великого Скіфа і під час ритуальних праць перебуває на престолі достойника, що має найвищий 14 градус з особливим титулом «Обраного Великого князя і Митрофорного Суверена Скіфії». Окрім цієї святині на престолі Суверена були, за свідченням Садик-паши, Великий патент з особистим підписом та повним титулом Каліостро та загадкова Святиня, добута з давнього кургану і викуплена у «чорних археологів» ХІХ століття Четвертим Митрофорним Сувереном Іваном (Яном) Пійотровським. Святиня була золотою і мала на собі «таємничі написи».

З певних історичних натяків ми дізнаємося, що до ритуалу Великого Скіфа мали відношення дві видатні персони Російської Імперії – друг родини гетьмана Разумовського дипломат В. Томара і Микола Васильович Рєпнін, нащадок Рюриковичів Чернігівської лінії, державний діяч і кандидат у гетьмани України у перші (досить ліберальні й багатообіцяючі) роки царювання Алєксандра І. Останній був посвяченим у вищий (можливо, Дванадцятий) ступінь Великого Скіфу, що відповідає 30 градусу Шотландського обряду (5).

Тепер неважко зрозуміти політичні цілі «великоскифів». Судячи з усього, вони сподівалися на відновлення автономного Українського Гетьманату в складі Імперії, як першого кроку до Каліострової Республіки світла. Кандидатів на гетьманську булаву було, як здається, двоє. М.В. Рєпнін (аристократ з роду, вищого за Романових) та міністр народної освіти Імперії (у 1810-1816 рр.) Олексій Кирилович Розумовський, син гетьмана Кирила Розумовського. Обидва були ще за часи Катерини ІІ посвячені у найвищі градуси Єлагінського масонства.

Є підстави вважати, що «проєкт Каліостро» став першим окультно-політичним проєктом української незалежности і, на відміну від проєктів масонів-мазепинців середини вісімнадцятого століття, не згинув у віках. Не забувся, не загубився, не виродився у забавки самозванців і дурисвітів.