Саме так. Башта Володиєвського.

Кенотаф (1996)...

... і мавзолей Шелінських (1817, за іншими, більш достовірними даними - 1854).

	Не довіряйте чотиритомникам!

Карта

Координати: 48°42′45″ пн. ш. 25°55′13″ сх. д.

Спочатку я писала про Новосілку (в минулому - Новосілку Костюкову) так:
"Я нічого не знаю про це село в Заліщицькому районі Тернопільщини. Ну хіба що десь поблизу починається найдовша в Європі карстова печера "Оптимістична" (десь близько 214 км)".
Після 22 липня 2005 р я можу написати так:
"Знайдено замок, не зафіксований в жодному реєстрі і лише побіжно згаданий в книзі Ореста Мацюка "Замки і фортеці Західної України". Cоромно, що я довгі роки шукала цю башту в зовсім іншій, Бучацькій Новосілці. Виправляю свою помилку. І - дякую моїм "гестапівцям" Вилоку та Софії.

Тут я була кілька раз - на шляху між замком в Висічці і старовинним храмом в Касперівцях. Мальовнича траса зміїться між подільськими селами і високими берегами річок, бузьки в гніздах проводжають тебе здивованими поглядами, обабіч дороги розвалюються потихеньку костели, що так масово виростали тут між 1919 та 1939 р. Минаємо Королівку - і, покинувши Борщівський район, в'їжджаємо в Заліщицький. Перший же населений пункт району обіцяє дещо цікавого.
Проминути село без зупинки важко. Хоча в кожному селі на Західній Україні є насипні могили в честь січових стрільців, які виборювали незалежність України, та в Новосілці кенотаф не простий. Тут вся історія країни постає в дещо наївно виконаних скульптурах: вітязі Київської Русі, козаки, Довбуш, усусуси... Суворий голова сільради каже, щоб на коня праворуч не лізти: там вже втретє відламується стремено. А на лівого можна?
- Ну а чого ж ні? Лізьте...
Хитрий... На лівого так просто не залізеш, потрібні крила - ну або портативна драбина. Той самий голова сільради на питання про вежу, в якій, за Мацюком, хтось тримає на городі гній, стискує плечима: "Вперше чую!" Інші газди по сусідству з костелом теж не розуміють, про що мова.
А знаєте чого? Бо в Мацюка є неточність. Вежа не на городі, як можна припустити з тексту (в ній начебто житель села тримає гній). Принаймні тепер це не зовсім вірно. І просто вежею руїна стала нещодавно. Бо в селі був цілком собі пристойний замок. Що і зафіксувалося намертво в топоніміці сільських автохтонів.
Не правий і автор старого польського путівника Поділлям та Галичиною Орлович. Бо замкова вежа ну аж ніяк не розташована в районі костелу. А де? - спитаєте. Знаєте, а я не скажу. Самі шукайте. Достатньо знати: вежа є. А стара тітонька в магазині розповідала, що її 96-літня мати розповідала, що (ви вже чекаєте, що тій бабуся розповідала? Ні) пам'ятає ще розвалини стін, таємничі підвали, зачинені на важкі залізні двері. Про ті ж підвали розказав і один з замкових сусідів, в той час як два інших вирішили позиціонувати себе повними історичними дебілами. Ну і чорт з ними. :о)
А от про вали в книзі О.Мацюка - все правда. Дотепер вони простежуються, хоча й виникли навколо сільські хати, які досить сильно заважають панорамі, і де вже та річка керничка, над якою виріс замок, не розібрати.
На жаль, навіть фундаментальне видання "Земля Тернопільська" ("Джура", 2003) згадує в своїй розповіді про Новосілку рештки замку лише побіжно. Хоча з книги можна дізнатися, що село відоме з 1530 р. і його назва вказує, що воно постало на місці свого спаленого попередника. Ще є якісь згадки про археолога Ю.Полянського та знайдені ним стоянки пізньо-палеолітичну, гава-голіградську, черняхівську та древньоруську.
У центрі села, неподалік ровесника ХХ століття, греко-католицького храму святого Михаїла - старий хрест, встановлений на честь скасування в Австро-Угорщині кріпацтва і відновлений у 1990 році. Поруч ростуть дві з посаджених трьох берест - ще тоді, в 1848-му. В церкві збереглися розписи Івана Ставничого з Білобожниці.
Далі в напрямку Касперівців, неподалік багатофігурного кенотафу - напіврозвалений закинутий костел-усипальня родини Шелінських з 1817 року) в класицистичному стилі. Всередині - пусто і затхло.
Цікавий факт: ким би не був автор скульптурної композиції в Новосілці, він працював не лише тут. Практично ідентичний кенотаф розташований на дорозі між Яремчем та Косовим.
Свого часу село відвідували літератори Ю.Федькович (гостював у товариша по службі Семена Нарівняка) та Клементина Попович-Боярська (1900-1944).