Підзамоцький замок (тавтологія :о)). Січень 2010 р.

15 червня 2009 р. Замок з іншого берегу Стрипи.

Замок 6 липня 2007 р.

Карта

Координати: 49°04′38″ пн. ш. 25°23′53″ сх. д.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Підзамочок теж)

Передмістя Бучачу з населенням в півтори тисячі чоловік. Старовинне і варте відвідування.

	Підзамче Бучачу №2.

Polona.pl. Замок в 1908 р.

Підзамочок - передмістя Бучачу. Щоб добратися туди, потрібно заїхати в сам Бучач і звернути в направленні до автовокзалу (UPD: за останні роки автостанцію в Бучачі винесли з цього напрямку, тому нехай вам буде орієнтиром тернопільська траса і координати GPS :о)). Там ще буде дороговказ на Зарваницю, це поруч з привидом танку радянським солдатам, від якого залишився лише постамент (апдейт: привид, може, ще й блукає десь Європою, а на місці постаменту стоїть величезний Ісус біля колони), проїхати з кілометр за колишнім автовокзалом та заправками до Підзамочка, а там звернути наліво біля невеликої церкви.

Попередження: з дороги замок не видно.

Далі прийдеться заглиблюватися в село вкритими ямами та ритвинами дорогами. Сміливо йдіть вперед: за кілька хвилин ви побачите капличку з фігурою богоматері, а за нею - червоні старі стіни замку.

Хоча, якщо ви такі ж скажені туристи як я - можете зробити простіше: автотранспорт з Бучачу туди не ходить, можна прогулятися пішки. По дорозі влітку можна було ласувати придорожними вишнями, єдиний мінус: йти потрібно вздовж траси на Тернопіль, а вона досить жвава, тому й шумна.

	Підзамочок: коротка історія замку

Замок в січні 2010 р.

Підзамоцький замок побудований, як і інші тутешні твердині, з місцевого темно-червоного пісковику, та подекуди ще видно сліди світлої штукатурки на цих гранітного кольору каменях. Твердиня знаходиться на невисокому пагорбі над Стрипою. Звів її близько 1600 р. Ян Бучацький - Творовський гербу Пилява (помер 1602 р.) як допоміжну твердиню для Бучацького замку.

У плані фортеця наближена до п'ятикутника, що різко звужується на півночі. Дві найкоротші сторони - північна і південна - слушували найбільш важливими оборонними вузлами. Короткий північний бік займав колись житловий будинок, що розміщувався між двома п'ятикутними вежами. Одна з цих башт п'ятикутна, двоярусна, перекриття в ній не збереглися. В стіні будинку, який прилягає до башти, зберігся комин. Від іншої башти збереглася одна зовнішня стіна в два яруси та невеликі фрагменти кутових стін.

Укріплення південної сторони представлено двома баштами та воротами між ними. Одна з них п'ятикутна, сильно висунута за лінію оборонних стін - для розширення зони флангового обстрілу. Друга башта менша за розмірами, чотиристороння. Перекриття цих двоярусних башт теж не збереглися. Зі сходу були міцні ескарпи, південні куртини фланковані. В південно-західній частині замку між двома п'ятикутними баштами збереглася брама з гербом з зовнішнього боку та так званою "таблицею ерекційною" (гей, це не те, що ви подумали, там просто вказано, коли був зведений замок!) в стилі ман'єризму. Цю таблицю непогано видно на першій світлині на цій сторінці. Між баштами, над проїздом брами - мурований прохід для захистників твердині. В мурах замку збереглися численні стрільниці.

	Як перетворити замок на смітник. І клуб.

А так тут було 100 років тому.

З заходу, за мурами, збереглися додаткові укріплення, за які місцеві жителі любенько скидують сміття. Така історична короткозорість може бути пояснена коротким історичним бекграундом в теперішніх автохтонів (в дорадянські часи в Підзамочку мешкала велика польська громада, тож більшість теперішніх мешканців кровно з селом не пов'язані), хоча я вбачаю в цьому звичайне побутове хамство.

Взагалі, замок помирає на очах - його розбирають по камінчику, на кожному городі поблизу нещасної споруди навалені купи каміння, походження якого зовсім не складно встановити. За місцевою легендою (не знаю, чи достовірною, чи ні), в 1946 р. частина замкового каменю пішла на побудову сільського клубу та інших споруд.

Територія фортеці слугує таким собі футбольним майданчиком, та це й на фото видно - як і те, що там випасають худобу. Що говорити - навесні 2000 року (якщо пам'ять мені не зраджує, а чого б їй так зі мною поступати?) сама накинулася з гавкотом на чоловічка, який спокійнесенько віз до дому, до хати кравчучку будматеріалів з замку. Чоловічок на лементи зреагував так, начебто привида побачив: втягнув голову в плечі та перейшов на дрібний аллюр, не відповівши й слова. Свинота, вибачайте за низький рівень людяності та політкоректності.

Замок за його 400 літню історію багато разів нищили - але потім все одно відбудовували. Чи відбудують тепер - нема кого і спитати. Хоча питання риторичне, здається.
До середини XVIII ст. замок слугував місцевим можновладцям за житло. За Австрії, з 1772 р., фортпост, як і багато інших укріплень Галичини та Поділля, почав занепадати та розбиратись на комори та клуні - і цей процес все триває от уже 200 років.

Єдина надія - на відродження внутрішнього туризму в Україні. І чим більше груп будуть вимагати від екскурсоводів показати їм замок не лише в Бучачі, а й в Підзамочку - тим більше шансів зберегти хоча б ці руїни. І польським туристам потрібно подякувати: час від часу їх групи бентежать сонний спокій села, тривожать козенят, які пасуться на замчищу, клацанням фотоапаратів та пошуками вдалих ракурсів.