Аксакал тернопільських храмів ранком 8 травня 2005р..

	Не вірте картинці вгорі

Карта

Координати: 48°40′02″ пн. ш. 25°50′34″ сх. д.

Цієї автентики вже кілька років як немає. Те, що мешканці села і горе-ремонтники зробили з древнього храму, викликає розпачливе бажання відірвати руки невдахам, які не розуміють різниці між власною клунею і пам'яткою архітектури. ТАК скапарити древнє диво могли лише ті, хто повністю позбавлений і смаку, і клепок. Ганьба. :(

	Ода справжній древності.

Володимир Бурденюк надіслав фото 1920-х рр. з книги "Українське мистецтво" (Київ-Прага, 1926)

Коли подорожуєш Заліщицьким район Тернопілля, розумієш, що українці не пропадуть і не вимруть як нація. Маємо тут, в середньому Подністров'ї середземноморський клімат - то користуймося щедрим даром природи і перетворюймо сонце у гроші - це могло б слугувати місцевим жителям девізом. Могло б, але не слугує, бо їм ніколи придумувати собі мотто - треба за помідорами приглядувати.
Уявіть собі, що замість грунту в нас поліетилен. Уявіть собі, що замість садів у нас залізні конструкції. Страшно? Приїдьте у Касперівці і переконайтесь, що подібне вже існує - і при цьому нікого не лякає. В кожному - я підкреслюю: В КОЖНОМУ дворі товчуться теплиці. Одна налізає на іншу, неначе видираючи в неї сонце, конкуруючи з сусіднім двором, заздрячи засіяним теплицями Заліщики.
Знали б ви, як я люблю помідори. Та в Касперівці (колишні Кашперівці) я їхала не за томатами. І навіть не за мальовничим водосховищем. Я їхала туди за майже пів-тисячолітньою церквою. Ні-ні, я не про Параскевську церкву з 1772 р.
Думаю, без фортеці тут свого часу не обійшлося: дуже вже проситься гора над старим храмом стати фундаментом неприступним стінам і високим баштам. Та фортеці немає. Є храм. Зате - справжній! Сивий храмовник, старий, але гордий і все ще бойовий. Замість щита в нього товсті-претовсті стіни, замість забрала - малесенькі вікна. "Тил" з заходу захищають два чималих контрфорси. За такими важкими "латами" легко заховатись камерному, по-хатньому тісному інтер'єру.
Була вражена, коли потрапила всередину. Та там навіть десятку людей буде тісно! Приміщення, здається, розмірами два на півтора. Все прикрашене килимами та рушниками. Замість лункої, пафосно-величної атмосфери грандіозних катедр тут дихаєш спокоєм та затишком. Виявляється, часом для бесіди з самим собою (ну, якщо хочете чи вірите в таке - з богом) не треба високих нав та тисяч віруючих поруч.
З невеличкої дзвіниці розливався дзвінкий поголос, я вдивлялася туди, пробуючи вгадати, як, ЯК там може поміститися людина? Може, дзвонарем там свій сільський Квазімодо? Може, вітер в цей день зі штилем грає серед дзвонів в піджмурки із сонячними променями?
Храм кам'яний, він не набагато поступається у віці своєму колезі із Збручанського. Дерев'яні верхи з гонтовою обшивкою з'явилися аж у XVIII столітті, а ось на зовнішньому фасаді дзвіниці збереглася дошка з різним написом 1564.
Вхід до храму розташований незвично: з північного фасаду бабинця. Поруч невелика прибудова до апсиди, наймолодша архітектурна віха в історії храму: вона виникла в ХІХ ст.
Легко заплутатись в лабіринтах річок біля села. Серет та мила річка з немилозвучним іменем Тупа тут пробивають собі дорогу до Дністра поміж надзвичайно мальовничих високих пагорбів каньону ріки. Серет ділить Касперівці на дві нерівні частини: менша розташована на лівому березі і колись називалася "місточко". Більшу селяни називали "гори-долина". Колись ці частини поєднував дерев'яний міст,а ще раніше не було і моста, і мандрівники, що їхали битим шляхом з Заліщиків на Борщів, діставалися на інший берег поромами. Ще в середині ХХ ст. біля річки стояли руїни корчми-заїзду та хати. де мешкали перевізники. Навіть ліси навколо села мали власні назви: той, що на південь, був Растова. На півночі - Самотиня. В 1908 р. в ярі біля панського фільварку (Кашперівці належали Дунін-Борковським) було знайдено скарб з римських монет. Монети передали до музею Дідушицьких у Львові. Панським фільварком, до речі, управляла іудейська династія Ельбергерів. Взагалі євреїв у Кашперівцях жило чимало, вони мали власну божницю. З 1904 р. в селі діяло чотири млини і гуральня. З 1905 р. до 1914 р. в "місточку" біля старої церкви відбувалися щотижневі ярмарки - продавали худобу. В 1924 р. біля церкви звели споруду для філії споживчої кооперації. Тут також збирали в народа на продаж сметану. :о) В 1926 р. фільварок отримав у подарунок за довголітню службу директор лісів (була й така посада) Антоній Домбровський, якого в селі дражнили "польським генералом".

Польский путівник по Поділлю висуває версію про заснування села у 1619р. - тільки як в анекдоті це було не село, а місто, і не Касперівці, а Лютомирськ (Лутомирськ, бо заснував його Якуб Лютомирський). Сигізмунд ІІІ надав місту магдебургію. дозволив ярмарки по вівторках і суботах. Лутомирськ відпочкувався на фундаментах подільського села - в яке невдале місто потім і перетворилося.

Серпантин дороги в Касперівцях нагадає водіям карпатські або кримські дороги - якщо в них буде час поміж матюками на жахливу якість дорожнього покриття згадувати ще когось, крім японського городового чи його ж мами. Тому виникає шалена мрія: пройтися колись цим каньоном пішки. Ну а чого б і ні? Тут дійсно дуже гарно. Та ще й такі пам'ятки поруч.